|
Стеценко Кирилл Григорьевич (12 мая (24 мая нов.стиль) 1882 — 16 апреля (29 апреля
нов.стиль) 1922), украинский композитор, музыкальный и государственный деятель, хоровой дирижёр, священник.
Кирило Стеценко народився у селі Квітки на Київщині в багатодітній родині маляра-самоука.
Від батька майбутньому композитору передалися здібності художника, а від матері й сестер — любов до музики. Так народна
пісня та малювання з дитинства увійшли в його життя, і до останніх днів він залишився вірним цьому вибору.
З 1892р. учився в малювальній школі М.Мурашка і Софійській духовній бурсі у Києві. З 1899р.
співав у хорі Миколи Лисенка, у якому пізніше був помічником диригента. У 1903р. закінчив Київську духовну семінарію і
до 1907р. навчався в Музично-драматичній школі Миколи Лисенка. У 1907р. заарештований за участь у громадській діяльності
і висланий на Донеччину. У 1908 повернувся із заслання та навчав співу у Білій Церкві і Тирнові. 1911р. - висвятився на
священика і одержав парафію на Поділлі.
З 1917р. працював у Києві в музичному відділі Міністерства Освіти. Організував Перший
київський народний хор, дві мандрівні капели, на основі яких згодом виникла капела "Думка", з якою подорожував по
Україні. З 1921р. знову на парафії в селi Веприку на Київщині, де й помер. На батьківщині композитора в селі Квітки і
в селі Веприк, де він похоронений, діють меморіальні музеї. В Києві на честь нього названо вулицю.
Своєю творчістю й діяльністю Стеценко був продовжувачем національного напряму української
музики, розпочатого Миколою Лисенком. "Лисенко сказав якось про Стеценка, ось хто замінить мене після моєї смерті".
Одначе, Стеценко помер зарано, напочатку совго зрілого періоду, коли йому були підвладні великі полотна, опери, могли
б бути і симфонії...
Все своє життя присвятив справі музичної освіти. Людина творчо обдарована, тонкого
художнього світосприйняття, Кирило Стеценко посів особливе місце в історії української музики як композитор, який
підсумував досягнення своїх попередників і відкрив нові шляхи розвитку музичного мистецтва України післяжовтневого
періоду.
Своєрідна краса музичного вислову у поєднанні з прийомами і технікою, притаманними
композиторам нової генерації ХХ ст., полягала у використанні народно-пісенних мотивів, які не цитатно зафіксовано, а
оригінально-авторськи впліталися в канву його творів. У перших обробках народних пісень, виданих у репертуарній
збірочці для сім’ї і школи "Луна" разом з високохудожніми обробками Миколи Лисенка, Олександра Кошиця і Миколи
Леонтовича, вже відчутно окреслились особливості індивідуального стилю Кирила Стеценка.
У його творчості важливе місце посідають солоспіви (понад 30) на слова Тараса Шевченка,
Івана Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся та інших. Багатогранна хорова музика Стеценка: церковні твори (дві літургії,
панахида), кантати, хори а капела та з фортепіанним супроводом, обробки укр. народних пісень. Музика до п'єс
("Сватання на Гончарівці" Григорія Квітки-Основ'яненка, "Про що тирса шелестіла" Спиридона Черкасенка, "Бувальщина"
А.Велисовського), опери (не закінчені "Полонянка", "Кармелюк"), драматична сцена "Іфіґенія в Тавриді" за драмою Лесі
Українки, музика до поеми Т. Шевченка "Гайдамаки", дитячі опери ("Івасик-Телесик", "Лисичка, котик і півник").
Високе суспільне визнання композитор здобув як автор церковної музики. Найвищими його
досягненнями вважаються "Літургія Св. Іоана Золотоуста", "Всенощна" та "Панахида", присвячена пам’яті Миколи Лисенка.
Кирило Стеценко пройшов шлях від учителя гімназії і регента хору духовної семінарії до священика. Але яку б посаду він
не обіймав, завжди ніс до людей розуміння краси і добра — того, що дає справжнє мистецтво.
Источник: Материал из Википедии — свободной энциклопедии |
